1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань. Мета етапу – одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв’язання пізнавальних задач та ін.). Це створює умови для активності і самостійності учнів протягом всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, при активній участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт вчитель оцінює, зазвичай, після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.
З перевіркою домашнього завдання тісно пов’язана актуалізація і корекція опорних знань. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап проходить по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна “донести” до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є “переведення” дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.
3. Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється протягом всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.
4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення. Сприймання тісно пов’язане з увагою, мисленням, пам’яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення, розкриття їх сутності. Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв’язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.
З метою підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об’єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.
5. Узагальнення і систематизація знань. Під цими процесами розуміють виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв’язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).
Цей етап має місце в різних типах уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і співставлення, перехід від одиничного до загального, складання систематизуючих таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.
6. Застосування знань в стандартних і змінених умовах. Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.
7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.
Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.
З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) – вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) – передбачає розв’язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) – передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.
Результативність уроку в значній ступені залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: дидактичні(мета і завдання уроку, оптимальний зміст, методи і форми навчання, принципи навчання), психологічні (урахування особливостей психічних процесів учнів),організаційні (раціональне використання часу, обладнання), санітарно-гігієнічні(температурний режим, попередження розумової перевтоми учнів, різноманітність видів діяльності), виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).
ВИДИ МОТИВАЦІЇ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ:
І. Широка соціальна мотивація.
1. Кожна освічена людина повинна знати англійську мову (для загального розвитку; її необхідно знати як найпоширенішу у світі).
2. Вивчаю як програмний предмет, хочу мати хорошу оцінку.
3. Не хочу бути гірше товаришів.
4. Не хочеться засмучувати мого вчителя.
Практичний мотив:
5.Без знання англійської неможливо прочитати жодної іноземної вивіски, реклами, пакувального ярлика.
6. Англійська подобається більше, ніж будь-яка інша, тому що в ній більше цікавого, незнайомого.
ІІ. Мотивація пов'язана з перспективним розвитком особистості.
1. Вивчаю, так як це обов'язково знадобиться в житті.
Практичний мотив:
2. Англійська мова може стати в нагоді в інституті (у роботі, у житті), може стати предметом гордості.
ІІІ. Комунікативна мотивація.
1. Подобається спілкування в класі на іноземній мові.
2. На уроці англійської цікаво. А про інші мотиви я не замислююся.
3. Англійська мова служить засобом задоволення моїх позаурочних інтересів (комп'ютер, електронний зв'язок інтернет , сучасна музика, відео).
Практичний мотив:
4. Хочу навчитися писати листи англійською мовою.
5. Подобається, коли читаємо листи з англомовних країн.
6. Хочу листуватися з однолітками - іноземцями, як сусід - старшокласник.
IV. Мотивація, породжена самою навчальною діяльністю.
1. Цікавлюся англійською як предметом: подобається перекладати тексти, вивчати нові слова, виконувати вправи, відчувати успіх у навчанні.
Практичний мотив:
2. Подобається, коли ми граємо.
3. Мені легко запам'ятовуються англійські слова.
4. Подобається вивчати вірші.
5. Люблю готувати картки до уроку, малюнки.
МЕТА УРОКУ
Навчальна (освітня) мета:
Дати учням поняття про ...............
сформувати навички ...............
удосконалювати вміння учнів ...............
перевірити рівень знань, умінь і навичок ...............
закріпити знання учнів про ...............
провести аналіз результатів ...............
навчити учнів робити усне повідомлення за темою,
розвивати в учнів вміння розуміти на слух діалогічне мовлення,
активізувати вживання прийменників в мовленні,
активізувати вживання артиклів в мовленні,
активізувати вживання граматичних структур в мовленні,
формувати навички правильної вимови звуків,
удосконалювати навички каліграфії, орфографії та читання,
навчити давати відповіді на запитання за змістом прочитаного тексту,
удосконалювати навички аудіювання слів, словосполучень, та текстів,
удосконалювати ритміко-інтонаційні навички в говорінні та при читанні,
розвивати вміння описувати малюнки, явища, ситуації,
розвивати фонетичний та інтонаційний слух, мовну здогадку,
ознайомити учнів з лексикою уроку,
розвиток техніки читання та перекладу,
розвиток техніки говоріння…
Розвиваюча мета:
розвивати логічне мислення учнів через проведення таких операцій як аналіз, порівняння, систематизація,
розвивати мовну і слухову пам’ять,
підвищувати стилістичну культуру мовлення,
розвивати зв’язне усне й писемне мовлення, творчу уяву,
розвивати вміння і навички правильного користування,
розвивати творчі здібності учнів,
зацікавити учнів у вивченні іноземної мови,
викликати в учнях позитивне ставлення до мови,
вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як неповторним засобом міжкультурного спілкування,
сформувати базові навички і вміння, необхідні для подальшого розвитку комунікативної компетенції,
виховувати комунікативні потреби у пізнанні інших країн і народів, виховувати комунікативні потреби у пошуку друзів не тільки для спілкування, але й для розв'язання певних проблем власної життєдіяльності,
виховувати зацікавленість життям людей в інших країнах,
розвивати здібності учнів до комунікації,
сприяти розвитку мовної здогадки,
розвивати в учнях комунікативну активність: навчати починати розмову, використовуючи ініціативну репліку, правильно і швидко реагувати на репліку співрозмовника та підтримувати бесіду,
Виховна мета:
виховувати в учнів національну свідомість, самосвідомість та ментальність, провідні риси громадянина своєї держави, любов до рідної країни, до української мови, до свого народу.
виховувати в учнів любов до рідної природи, повагу до оточуючого середовища.
виховувати в учнів самостійність, мислення, кмітливість.
виховувати в учнів справедливість, доброзичливість, гуманність, повагу до людей.
виховувати в учнів старанність, наполегливість, бажання творчо працювати.
виховувати в учнів бережне ставлення один до одного, потребу в емоційній культурі,
розвивати особисту активність учнів,
прищеплювати вміння аналізувати, думати, висловлювати свою
точку зору,
розвивати вміння спілкування,
виховувати культуру поведінки в різних місцях,
розвивати почуття прекрасного,
виховувати повагу до батьків та дорослих,
виховувати почуття причетності до світової історії та культури,
виховувати почуття поваги до пам'яток культури,
виховувати культуру взаємовідносин у ситуації знайомства,
виховувати ввічливість у стосунках із людьми,
розвивати в учнів вміння працювати в парах,
виховувати повагу до праці,
розвивати вміння ефективно працювати в групах.
28 ВИДІВ УРОКУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Усього в результаті дидактико-методичного моделювання виявлено 28 видів уроку.
1. Пояснення фонетичного матеріалу імітативним методом і розвиток усного мовлення
2. Пояснення фонетичного матеріалу аналітико-імітативним методом і розвиток усного мовлення
3. Введення і закріплення лексики в мовних зразках
4. Пояснення лексики і навчання усного мовлення
5. Пояснення лексики і навчання читанню
6. Активізація лексики в усному мовленні
7. Введення і закріплення граматики в мовних зразках
8. Пояснення граматики і навчання усного мовлення
9. Пояснення граматики і навчання читанню
10. Активізація граматики в усному мовленні
11. Пояснення каліграфії і навчання письму
12. Пояснення орфографії і навчання письму
13. Пояснення правил читання і навчання читанню
14. Навчання діалогічної мови за допомогою мовних зразків
15. Навчання діалогічної мови шляхом обговорення
16. Навчання діалогічної мови шляхом драматизації
17. Навчання діалогічної мови за допомогою ситуацій
18. Навчання монологічної мови за допомогою мовних зразків
19. Навчання монологічної мови шляхом переказу
20. Навчання монологічної мови шляхом розповіді
21. Навчання монологічної мови за допомогою опису
22. Навчання аудіюванню монологічної мови
23. Навчання аудіюванню при діалогічній мові
24. Навчання синтетичному читанню в умовах усного попередження
25. Навчання вдумливому читанню з елементами аналізу
26. Навчання вдумливому синтетичному читанню
27. Навчання ознайомлювальному синтетичному читанню
28. Навчання письмової мови
СХЕМА ЗАГАЛЬНОГО АНАЛІЗУ УРОКУ
I. Цілеспрямованість уроку.
1. Визначити тему уроку, місце уроку в тематичному циклі, тип уроку.
2. Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі.
3. Встановити відповідність поставлених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.
II. Структура та зміст уроку.
1. Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності.
2. Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку.
3. Оцінити раціональність співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ.
4. Назвати допоміжні засоби навчання, що використовувались, оцінити їх доцільність та ефективність.
5. Визначити розвиваючу, виховну, освітню цінність мовленнєвого матеріалу уроку і вправ, їх відповідність віковим інтересам учнів.
III. Активність учнів на уроці.
1. Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність.
2. Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумової активності учнів.
IV. Мовленнєва поведінка вчителя.
1. Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми.
2. Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку.
3. Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.
3. Визначити доцільність використання рідної мови вчителем на уроці.
4. Встановити співвідношення мовлення вчителя та учнів на уроці.
V. Результативність уроку.
1. Підсумувати те, чого навчились учні на уроці.
2. Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям.
3. Оцінити об'єктивність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.
СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
1. Мета уроку визначена (чітко, конкретно, дидактично правильно, недостатньо чітко, неконкретно, дидактично виправдано).
2. Види (етапи) мовної діяльності (взаємопов'язані, недостатньо логічно послідовно, не послідовно, обумовлені темою і метою уроку, не обумовлені змістом уроку та поставленим дидактичним завданням).
3. Використані методи роботи (ефективні, малоефективні, неефективні, передбачають ознайомлюючий, стандартизуючий, варіантний, комбінований характер мовної діяльності школярів).
4. Прийоми (вступу, активізації, практичного застосування фонетичного, лексичного, граматичного матеріалу, різноманітні, доцільні, стимулюючі активну пізнавальну мовну діяльність учнів, одноманітні, доцільні, нестимулюючі).
5. Учитель застосував (хорові, парні, індивідуальні, комбіновані форми роботи, які сприяли, не сприяли формуванню мовних умінь і навичок).
6. Використання аудіовізуальних способів навчання (магнітофон, програвач, діафільми, епідіаскоп, кінофільм, таблиці, картини і т.д.).
7. Зворотній зв'язок (достатній, достатній частково, незадовільний).
8. Темп уроку (високий, уповільнений). Мовною практикою охоплені (всі учні класу, більша частина, менша, окремі учні).
9. Мовна діяльність школяра (повністю, частково) спрямована на (формування, активізацію, автоматизацію) умінь та навичок (вимови, аудіювання, діалогічного мовлення, монологічного, читання) (відповідає, частково відповідає, не відповідає визначеній меті уроку).
10. Мовлення учнів має (рецептивний, репродуктивний, умовно-продуктивний, продуктивний характер), комунікативне (повністю, частково) обумовлене, необумовлене.
11. Учні оперують (фонетичним, лексичним, граматичним) матеріалом на рівні (слова, речення, репліки, зв'язного висловлювання) з використанням (без використання) навчальної опори (логічних: аналогій, алгоритмів, схем, таблиць; зорових, складових і слухозорових: картин, ілюстрацій, озвучень картини та діафільмів і т.д.).
12. Учні проявили (стійкі, слабкі, незадовільні) уміння і навички під час оперування лексичними одиницями, граматичними структурами в (алогічних, відмінних) ситуаціях усного спілкування, читання (про себе, вголос, синтетичного, аналітичного).
13. Типовими недоліками в мовній підготовці школярів є (недосконала вимова, відсутність фонематичного слуху, мовної інтуїції, обмежений лексичний запас, незнання або недостатнє усвідомлення граматичних структур, недостатні навички самостійного мовлення без використання навчальних опор, невміння користуватися стимулюючими до розмови репліками, уповільнена мовна реакція і т.д.).
14. Інтерес учнів до вивчення іноземної мови (великий, значний, незначний, відсутній).
15. Урок проведений на високому, невисокому, незадовільному (науковому рівні); методично: грамотно, недостатньо грамотно, незадовільно).
Вчителю потрібно:
• дотримуватись вимог програми;
• ознайомитись із рекомендаціями інструктивно-методичних матеріалів і методичних посібників ;
• вивчити досвід розв'язання таких методичних проблем у практиці роботи вчителів;
• звернути увагу на підготовку учнів до уроку, наявність у них підручників, словників, зошитів, організація гуртових і парних видів роботи, чіткість і лаконічність формування завдань учням, естетичний вигляд наочних посібників та ін.; .
• відвідати уроки вчителів у класах;
• поглиблено самостійно вивчити тему (проблему).
САМОАНАЛІЗ УРОКУ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ
Чи відповідає мій урок програмі?
Чи правильно мною були визначені і розв’язані на уроці навчальні, виховні і розвиваючі завдання?
Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?
Що було основним, найсутгєвішим на уроці?
Чи зумів я акцентувати увагу учнів на його вивченні?
Чи вдало визначена структура уроку?
Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів?
Як здійснювались міжпредметний зв’язки?
Які методи і засоби навчання були використані на уроці?
Чи були вдалими вибір і поєднання?
Які форми навчання (групові, індивідуальні) домінували на уроці?
Чи були вдалими Їх вибір і поєднання?
Чи об’єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?
Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися обсяг і складність домашнього завдання?
Чи було воно диференційованим?
Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?
Самоаналіз уроку (1)
Чи була досягнута мета уроку?
Чи всі учні працювали на уроці та як вони працювали?
Чи доцільно використовувався час на уроці?
Які знання засвоїли учні, які вміння закріпили?
Які були недоліки в ході уроку і чому?
Які зміни ви внесли в структуру і зміст на наступний урок з цієї ж теми?
Самоаналіз уроку (2)
Яка характеристика реальних навчальних можливостей учнів?
Яке місце даного уроку в темі, розділі?
Як він пов’язаний з попередніми і наступними уроками?
В чому специфіка даного уроку, який його тип?
Які завдання вирішувались на уроці?
Чи враховані особливості групи, окремих учнів?
Чому вибрана структура уроку раціональна для вирішення цих завдань?
Яке поєднання методів та форм навчання використовувалось для пояснення нового матеріалу?
Як був організований контроль засвоєння учнями знань, умінь, навичок?
Як використовувався на уроці навчальний кабінет, які засоби навчання?
За рахунок чого забезпечувалась висока працездатність учнів протягом уроку?
За рахунок чого забезпечувалась позитивна психологічна атмосфера спілкування?
Як був реалізований виховний вплив особистості викладача?
За рахунок чого забезпечувалось на уроці раціональне використання часу?
Запасні методичні цікавинки на випадок непередбачуваної ситуації.
Чи вдалося повністю реалізувати поставленні завдання?
Якщо не вдалось, то чому?
Коли вчитель планує надолужити виконання нереалізованого?
Соціокультурна та соціолінгвістична компетенція учнів на уроках іноземної мови
В навчальному процесі реалізуються різноманітні стратегії навчання. При цьому, найбільш ефективними є ідеї щодо навчання не просто мови, а формування комунікативної компетенції в широкому її значенні.
В державному стандарті щодо рівнів володіння іноземною мовою зазначається, що формування комунікативної компетенції пов’язано з соціокультурними та соціолінгвістичними компетенціями.
Отож, соціокультурна та соціолінгвістична компетенція – це знання, уміння та навики використовувати у спілкуванні іншомовні соціокультурні і соціолінгвістичні явища країни, мова якої вивчається.
На фоні даних компонентів учні формують знання про реалії та традиції країни, включаються в діалог культур, знайомляться з досягненнями національної культури. В свою чергу, кожна національна культура складається з національних і інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою.
Тому в процесі викладання іноземної мови ми змушені сформувати у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.
У сучасній методиці викладання іноземної мови виділяють наступні етапи у лінгвокраїнознавчих прийомах:
1) презентація (первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом),
2) закріплення (переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять),
3) активізація (введення засвоєного матеріалу до активного словника мови, яка вивчається, тобто вживання у мовленні).
Так, при вивченні іноземної мови обов'язково повинно бути передбачене:
- оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається;
- залучення до діалогу культур;
- порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;
- уміння вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками) та ін.
Досягнення цих цілей навчання іноземної мови можливе за умов взаємопов’язаного вивчення мови і культури народу - носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.
Важливе значення у вивченні соціокультурних та соціолінгвістичних елементів відіграє зв'язок іноземної мови з іншими предметами, які вивчаються школярем. Іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору учнів. Вона стикається з багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все, відкриває школярам шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали умінням користуватися іноземною мовою для поповнення своїх знань також із з цих предметів і навпаки, отримуючи знання з інших предметів, доповнювали свої лінгвокраїнознавчі знання про країну, мова якої вивчається.
Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови
Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладається у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика уроку повинна бути побудована так, щоб широко спонукати учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці. Включення в зміст навчання країнознавчих знань забезпечують засвоєнням учнями не лише реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, а також підвищення інтересу до іноземної мови.
Щоб цього досягти сучасному вчителю слід наблизити учня до природного культурологічного середовища. Це можливо через використання різних автентичних матеріалів: літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ). Нерідко в цей перелік попадають такі повсякденні матеріали, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкування з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні ніби проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення анкет, вибору меню і т.д.).
Так, дослідження показують, що навчаючи іноземної мови, для того, щоб забезпечити зацікавленість учнів у вивченні іноземної мови та вищий рівень її засвоєння, доцільно використовувати лінгвокраїнознавчий матеріал з наступних сфер:
1) учбово-професійна сфера спілкування: (оголошення по працевлаштуванню; розклад уроків; вирізки з газет і журналів про систему освіти, шкільні проблеми; рекламні проекти різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації); програми різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних).
2) соціально-культурна сфера спілкування: (запрошення на виставки, концерти, у музеї;програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку; вхідні квитки на видовищні заходи; репродукції художніх творів; рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток, карти-плани міст; програмки й афіші спектаклів, концертів, фестивалів, масових видовищ).
3) побутова сфера спілкування:(предмети побуту; проекти – реклами: готелів, кемпінгів, перукарень; схеми-плани усіх видів транспорту; проїзні квитки усіх видів транспорту; рахунки для оплати різних видів послуг).
4) торгово-комерційна сфера спілкування(рекламні проекти різноманітних товарів; запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг); меню замовлених страв, відомості про доставку їх додому, зазначення їхньої вартості; рецепти приготування національних блюд; рахунка за покупки, обіди, вечері).
5) спортивно-оздоровча сфера спілкування:(реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів; афіші про масові спортивні заходи; рекламні проспекти різних лікувальних заходів і засобів).
6) сімейно-побутова сфера спілкування:(листи, листівки, запрошення; візитні картки; бланки вітальних листівок у зв'язку з різними святами (народження, весілля, ювілей).
Функціонально-цільове призначення вищезгаданих наочних матеріалів може бути різним. Але в основному вони використовуються вчителями іноземних мов для отримання учнями країнознавчих знань. Наприклад, учитель демонструє прагматичні матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, або ж учні самостійно “добувають” інформацію з прагматичних матеріалів.
Домашнє читання, як спосіб лінгвокраїнознавчого викладання на уроках іноземної мови
Варто звернути увагу на доцільність використання домашнього читання на уроках іноземної мови. Це є одним із найефективніших способів збагачення учнів лінгвокраїнознавчими знаннями.
Читання художніх творів забезпечує досить часту повторюваність лексичних одиниць у нових контекстах, комбінаціях і знайомих граматичних конструкціях з новим лексичним наповненням. Лексика художніх текстів тісно стикається із загальновживаним словником розмовної мови.
Використання художніх текстів невіддільне від країнознавчого аспекту викладання іноземних мов. Поряд з вирішенням основних мовних і лінгвістичних задач домашнє читання може сприяти здійсненню важливої освітньої мети, а саме введення учнів у світ культури країни іноземної мови.
До країнознавчого цінного змісту відносяться також біографія письменника, події, що лежать в основі літературного твору, сама тематика, що має завжди культурно-історичне забарвлення, середовище, в якому відбувається дія, тобто ті фонові знання, що незмінно складають країнознавчий потенціал будь-якого твору високого художнього рівня.
Однак при читанні художніх творів, вчителю як керівнику навчального процесу, важливо зорієнтувати учнів у місці і часі розгортання подій, щоб у них склалося уявлення про культурно-національну специфіку окремих районів країни, а також про ту історичну епоху, на тлі якої розвиваються події.
Що ж стосується використання безеквівалентної лексики, то вживання в художніх текстах слів, що не мають аналогії в рідній мові, відрізняються своїм лексичним тлом, переважно в тому випадку, якщо вони виступають у ролі ключових чи безпосередньо уплетені в тканину оповідання. Тоді семантизація цієї лексики буде свідомо повною і вичерпною.
Розробка країнознавчого аспекту є однією з актуальних проблем у навчанні іноземної мови
Організація вивчення іноземної мови в тісному зв'язку з національною культурою народу певної мови, лінгвокраїнознавче “фарбування” навчання в цілому, навчальних матеріалів, буде сприяти посиленню комунікативно-пізнавальної мотивації учнів, розширенню загальнокультурного кругозору, дозволить урізноманітнити прийоми і форми робіт, апелювати до інтелекту школярів, найбільш ефективно реалізувати загальнодидактичні вимоги поєднування навчання з вихованням. Засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту сприяє поглибленню знань учнів в області культури країни мови, що вивчається, що знайде своє відображення в адекватності їхньої мовленнєвої і соціальної поведінки в іншомовному середовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар