Технологія розвитку критичного мислення

Технологія розвитку критичного мислення  —  педагогічна система, спрямована на формування у школярів аналітичного мислення.

У витоків цього напрямку стояли такі видатні вчені як Л.Виготський, Дж.Дьюї, М.Коул, Д.Вертч, Д.Брунер. Свої наукові дослідження присвятили цій проблемі вітчизняні вчені МЖрасовицький, О.Бєлкіна, Ю.Стежко, педагоги-новатори Одещини С.Пеняєв, О.Боровська та інші.

Ця технологія має унікальний набір прийомів і технік, які до­зволяють на уроці створювати ситуацію мислення. Матеріалом для такої ситуації можуть служи­ти навчальні тексти, параграфи підручників, уривки наукових статей, художні твори, відео-фільми.

Мета технології — навчити такого сприйняття навчального матеріалу, в процесі якого інфор­мацію, яку отримує учень, можна розуміти, сприймати, порівняти з особистим досвідом і на її ґрунті формувати своє аналітичне су­дження.

Технологія включає при­йоми, за допомогою яких мож­на інтенсифікувати процес читан­ня наукових текстів, прослуховувати лекції тощо. Відомо, що в процесі тривалого слухання або читання увага розсіюється, втра­чається інтерес і, як результат, знижується рівень розуміння.

Технологія надає значну увагу формуванню здібностей виклада­ти свої думки на письмі. Прийо­ми, пов'язані з вирішенням цієї проблеми, дають змогу організо­вувати, оформляти та ініціювати процес мислення учня, а отримані результати можуть служити мате­ріалом для діагностування вчителем цього процесу.

Для такого підходу надзвичай­но важливим є застосування форм групової роботи, що сприяє фор­муванню здібностей мислення. В процесі такої роботи учні форму­ють свої думки, зрозуміло вислов­люють їх. У ході обговорення ідеї в групі учень змушений перекон­ливо аргументувати свою думку. Школярі навчаються слухати інших, ділитися судженнями, вихо­вують уміння втримуватися від по­квапливих думок або бажання не­гайно винести свій вердикт щодо сказаного іншими. Працюючи ко­лективно, вони отримують колек­тивну мудрість, різноманітність висловлювань та поширюють коло застосування особистих ідей. Відкриті діалоги на уроці вихову­ють в учнів віру в свої сили, вміння відстояти свою думку шляхом ди­скусій, порівнянь, узагальнень; удосконалюють мовлення, дають більш глибокі знання.

У процесі роботи за тех­нологією учень опановує прийоми роботи з інформацією та активного використання їх у самостійній ро­боті.

Етапи уроку з використанням техно­логії критичного мислення

Перший етап — актуалізація пізнавальних процесів — "виклик".

На цьому етапі вчитель вирішує три завдання:

ü Пробудити, викли­кати зацікавлення, схвилюва­ти, спровокувати учнів думати, згадувати те, що вони знають.

Для цього він спирається на на­буті знання та досвід учнів, про­понує згадати, що їм відомо з даної теми, проаналізувати свої знання, спрямувати мислення у відповідне русло. Це дозволяє вчителю окреслити рівень та коло знань учнів, які згодом поповнять­ся новими; відкоригувати помил­ки мислення.

ü Актуалі­зувати мислення учнів, пам'ятаючи, що навчання —це активна діяльність.

Активне залучення означає, що учні мають усвідомити своє мислення у своїх словах через письмо або мовлення. Використовуючи різноманітні методи, форми та прийоми, вчи­тель активізує участь учнів у на­вчальному процесі, провокуючи їх до цілеспрямованого мислення, демонстрування вже набутих знань, висловлювання особистих думок, вибору форм навчання, мотивації інтересу до даної теми, критичного сприйняття нової інформації, усвідомлення здат­ності до саморозвитку та самоактуалізації.

ü Визначає мету та завдан­ня навчання, формує інтерес учнів і розуміння мети вивчення даної теми (питання, проблеми), розви­ває внутрішню мотивацію до цілеспрямованого навчання; підтримує пізнавальну активність учнів.

Другий етап — засвоєння змісту.

Головними завданнями цього етапу є:

ü підтримка зацікавленості, викликаної на першому етапі;

ü стимулювання старання учнів;

ü відстеження засвоєння но­вих знань.

На даному етапі відбу­вається безпосереднє ознайом­лення учня з новою інформацією шляхом:

·        читання тексту;

·        перегляду фільму;

·        прослуховування лекції;

·        виконання експерименту тощо.

Активність учнів проявляється в тому, що вони:

·        ставлять запитання;

·        роблять помітки в уривках тексту, які викликають сумнів, нерозуміння тощо.

Коли учень керує своїм розу­мінням, він:

·        включається в процес уве­дення нової інформації в схему знань, які вже має;

·        мимоволі зіставляє нове з тим, що йому вже відомо;

·        щоб досягти розуміння, бу­дує «мости» між новим і вже відо­мим.

Учитель стимулює діяльність учнів, заохочує такі методи як аналіз, синтез і порівняння.

Третій етап — осмислення (рефлексія).

На цьому етапі вчитель вирішує два важливих завдання:

ü Спонукання учнів висловлю­вати своїми словами отриману інформацію, бо ми краще запа­м'ятовуємо те, що формуємо в особистому контексті.

ü Сприяння обміну ідеями між учнями, в результаті чого збага­чується словниковий запас та ак­тивізуються здібності до самови­яву.

На цьому етапі уроку відбувається:

·        осмислення учнями нового матеріалу;

·        адаптація нових понять в осо­бистій системі знань учня, тобто зміна вже існуючого уявлення;

·        реструктуризація сформова­них зв'язків, що формує місце для нової інформації;

·        засвоєння й закріплення знань.

Знання мають тривалий харак­тер, якщо учень переформулює ідею, інформацію, пояснення чого-небудь із використанням особис­того словника, що створює осо­бистий осмислений контекст вив­ченого. Використання в цей час різноманітних засобів інтегруван­ня нової інформації призводить до більш гнучких конструкцій, які можна ефективніше і цілеспрямо­ваніше застосовувати в майбут­ньому.

Методи розвитку критичного мислення

Метод «знаю — хочу дізнатися — навчаюсь»

Цю техніку слід застосовувати в роботі зі знайомими темами. Важливість її в тому, що вона охоп­лює всі етапи уроку:

 

Застосування:

1.     Учитель повідомляє учням тему для вивчення.

2.     Учні розбиваються на пари і протягом 4—5 хвилин обговорюють одне з одним усе, що знають про тему.

3.     В цей час учитель креслить на дошці таблицю.

4.     Учитель надає слово кожній парі і з її слів заповнює першу гра­фу таблиці. При цьому він може редагувати інформацію. В тих ви­падках, коли учні не дуже впевнені в своїх знаннях, учитель записує інформацію в другу графу.

5.     Учитель пропонує учням ра­зом шукати відповіді на запитан­ня другої графи.

6.     Коли відповідь знайдено, її записують у третю графу.

7.     Учні читають текст (підруч­ник, інше джерело) і формулюють відповіді на запитання або просто сповіщають нову інфор­мацію. Це теж записують у тре­тю графу.

8.     Учитель звертає увагу учнів на запитання з другої графи: в тому разі, якщо відповіді не знай­дено, педагог пропонує інші дже­рела.

Що ми знаємо	Що хочемо знати	Що ми вивчили

Діаграма Венна

Діаграма Венна — техніка графічного подання інформації, що виявляється при обговоренні двох ідей або текстів, між якими існують загальні та відмінні риси.

Інформацію подано у вигляді двох або кількох кіл, які наклада­ють одне на одне пропорційно до збігу/відмінностей, виявлених у процесі обговорення.

                                                         Відмінні риси                                                Відмінні риси

Застосування:

1.     Учитель пропонує тему для обговорення, порівнюючи її з іншою, вже відомою учням.

2.     Індивідуально, в парах або групах учні малюють кола і пишуть необхідний текст або слова.

3.     Частину кіл, які збігаються, можна виділити штрихом або кольо­ром. На них пишуть аспекти збігу.

4.     Учні усно коментують усі ви­падки розбіжності в думках стосовно діаграми.

Метод недостатньої інформації

Учням спеціально слід давати не всю інформацію, потрібну для вирішення поставленого навчаль­ного завдання. Інформацію, якої не вистачає, учні мають отримати у вчителя.

Дослідницький метод

1.     Формулювання завдання.

2.     Активізація опорних знань.

3.     Висунення гіпотез.

4.     Визначення алгоритму, спо­собу вирішення завдань.

5.     Перевірка та оцінка резуль­татів.

6.     Висновок.

Проблемний метод

1.     Вибір чи визначення проб­леми.

2.     Напружене мислення (протиріччя між раніше отриманими знаннями та новими, невідомими).

3.     Висунення ідей.

4.     Розв'язування проблеми (вибір оптимального варіанту).

Метод несподіваної заборони

Для розв'язання навчального завдання слід заборонити викори­стовувати будь-який елемент. Його використання провокує учнів на проведення аналогій, допома­гає здолати інерційність мислен­ня. Наприклад, для вирішення гео­метричних задач забороняють ко­ристуватися трикутником.